Прости мене, вечір, за те, що одна!
За те, що ніхто не потрібен.
Я більше не хочу торкатися дна,
Напевно, я більше не вірю.
Я більше не можу повірити людям –
В душу так гірко плювали…
Нехай же мене всім народом осудять
За те, що зосталась без пари.
Прости мене, серце, за те, що нема
Кого тобі зараз любити…
Можливо, колись і прийде та пора,
І знову я буду летіти –
Я знову відчую, що мрія жива,
І знову побачу світанок…
Та зараз я, наче колишня весна –
Холодна і плачу весь ранок.
Прости мені, вечір, за те, що одна!
За те, що нікому не вірю.
Я більше не хочу торкатися дна,
Місити отруту надії.
І кожного дня, нової години,
Її регулярно приймати…
Прости мене, вечір, за те, що сумна!
Прости, бо нема що забрати.
07.09.2015
Прости мене
© Copyright: Инна Омут, 2015
Свидетельство о публикации №115122410213
Свидетельство о публикации №115122410213
Рецензии
