I над снiжним небаченим лоном...

Різдво



Двір, що мав діадеми численні,
зрозуміти не встиг і не зміг,
хто прийшов, і яке йому ймення
і чому це посипався сніг.

Але ж все відбулось за законом,
що плекав його здавна пророк.
І над сніжним небаченим лоном
вівчарі уповільнили крок.

Хто прийшов, відчував своє ймення.
Посміхались Марії вуста.
На плямистому тлі повсякдення
сяяв агнець, свята простота.
І вбиралися в тихо-шалені,
в білі сукні Різдвяні свята.





Хронологія



Дух злітний у трухлявій оболонці –
глузливий посміх фатума в лице.
Північні плями на ранковім сонці,
нестача в м’язах вітаміну С
і А та В – які б ще не назвати,
їх, певна річ, усіх не вистача
в краю, де бачать світ немов крізь грати,
де в зграї вовкулаків собача,
біляве й швидконоге, не сконало
усім камланням іродів на зло,

хоч хижій тій орді завжди замало
жертвоприношень янгольських було.
Та янгол у генетиці химери
на жаль із часом мавпою стає.
А злітний дух кричить в бездушні сфери,
в чужі та мертві, про живе, своє!
Волає дух, безсмертний і пречистий,
і сором оболонки розрива.
І та луна – вже не пташині свисти,
а з книги болю й відчаю слова...


2015