На дати я навідую батьків.
Нетепла тиша тут – хоч сніг, хоч спека.
Ну, раз на рік – той гамір, на гробки
А, взагалі, тут від життя далеко.
Хоч люди є, хтось у когось помер.
Сором’язлива квітка на ріллі.
Позабували б вже, як би не смерть?
Тоді, навіщо пам'ять, взагалі?
Мої давно пішли без вороття,
А жили пружно, місця було мало.
Я згадую їх всюди – за життя,
Лише на цвинтарі – як помирали.
Сюди, бува, й горілочку несуть,
Та, як на мене, місце тут сумне.
Не хочу по собі лишати сум,
Отож, і не закопуйте мене.
на дати
© Copyright: Александр Кононенко, 2015
Свидетельство о публикации №115122109349
Свидетельство о публикации №115122109349
Рецензии