Лисиця

Є у світі звір  лисиця,
Вишукана мов цариця.
Руда шубка, білі капці
На тендітній кожній лапці.

Лису лиска полюбилась,
Тож ускорі й одружились.
Вже невдовзі хитра мила
Лисеняток наплодила.

Лисенятка підростали,
Мамку день у день смоктали.
Батька їхнього не стало.
Їсти хочеться, та мало.

Якось думала лисиця:
«Все одно в ночі не спиться.
У курник мабуть піду,
На щастя чи на біду».

Вмить устала, прилизалась,
Із нори у світ пробралась.
У ночі тож було темно,
І лисиці це приємно.

Темна ніч Руду покрила
Під свої таємні крила,
Зорі й місяць заховали.
Хмари спати не лягали.

Темінь лісу закінчилась,
Світло трішечки з’явилось.
До села веде стежина,
Видно перша вже хатина.

Довго бігала, ганяла,
Курника в селі шукала.
Що й робити вже незнає,
Ходить лисонька, блукає.

Вже на вулиці світає –
Півник в курнику співає.
Тож злодійка повернулась,
Миттю у курник мотнулась.

Лиска курочок любила,
Раз у раз до них ходила.
У хліву  чи на подвір’ї
Був у неї носик в пір’ї.

Майже скрізь вона бувала,
Вправно й швидко полювала.
Курочку за горло вхопить –
Кров’ю навкруги покропить.

У віконце устрибнула,
Хвостиком рудим мелькнула.
На сідалі опинилась,
В горло півнику вчепилась.

Півничок не «кукуріку» –
Вкоротила лиска віку.
Тягне його у віконце.
Уже гарно світить сонце.

Гвалт кричать та галасують,
Люди злодійку чатують.
Дід рушницю підіймає –
Постріл голосно лунає.

Через тин перехилилась,
Та й на землю повалилась.
 «Слава Богу!»- хтось волає.
 «Мітко дід Пилип стріляє».

Майже всі угомонились,
Бо під вечір потомились.
Шкіру з дохлої здирали,
Рід лисячий проклинали.

Шкіру й хвіст на комірець
Взяв собі один купець.
Тушку гаком зачепили,
Та до фірточки прибили.

Нехай знають всі усюди,
Що розправа завжди буде!
Висить туша і воняє,
Лисам страху наганяє.

Ну, а як же лисенята,
Ті сліпенькі цуценята?
Невже з голоду іздохли,
Так у нірці і засохли?

«Триі доби немає мамки,
А ми дуже хочем «гамки»,
Нікому нас доглядати,
Тож давайте вилізати».

Усі п’ятеро зібрались,
Та й до виходу добрались.
Лазили ввесь день, скавчали,
Слину з голоду ковтали.

Так вони і виживали,
Гіркий досвід набували.
Ледве-ледве не подохли…
Осінь.  Листячко посохло.

Вже зима. Десь здохла пташка,
Десь личинка, десь комашка.
Якось мишеня впіймалось,
Лискам на обід дісталось.

Лисенята підростали,
Й по весні дорослі стали.
Розбрілися на всі боки,
На вузькі стежки й широкі.

По одинці полювали ,
Завжди що поїсти мали:
Зайця, мишку, або птицю –
Снігура чи то синицю.

Зовсім не голодували,
Й стало декому замало.
«Ко-ко-ко» та «Кукуріку»
Лисок манить споконвіку.

Лис – то хижий звір, мисливець,
Дуже хитрий, не лінивець,
Та й людям бува нашкодить –
Красти півників приходить.

То й не випадково стало,
Що давно уже бувало –
Лис до селища подався,
Та й в курник умить забрався.

Там вже й галасу бувало –
Рвав, кусав, та все замало.
За півника учепився,
На підлогу повалився.

«Куд-кудах!». В кутки тікають,
Врятуватися волають.
Із хліва вилазить лис
Діркою, що щур прогриз.

Півня у зубах тримає,
Вправно через тин стрибає.
Мельк  хвостом, перекрутився,
У ту ж мить з життям простився.

Дід рушницю обіймає.
Мітко злодія стріляє.
За хвоста Рудого тягне,
Шкіру здерти з нього прагне.

На суку висить, воняє,
Черва тушку роз’їдає.
Гарна шапка із лисиці
В діда дочки – молодиці.

Так скінчається поема.
Головна яка в ній тема?
Аби було це не в прок,
Візьмемо собі урок.

Коли Бог дає життя,
Та щоб було до пуття,
Треба жити як потрібно,
Не робити  що не гідно.

Хочеш ласо жити, красти?
Можна замертво упасти.
Щоб тебе не убивали –
Тільки те бери, що дали.

Не ходи в чужу комору,
Там здеруть із тебе здору.
Хто послухав – молодець.
Крапку ставимо. Кінець.
*****