Плачу, плачу, як не бачу...

           Натхнення тут:
            http://www.stihi.ru/2015/12/20/6507


Плачу, плачу, як не бачу
Доню нашу, сина...
Весь свій вік життя батрачу
На рідну країну,
Все віддав і дні, і роки,
Старість залишилась.
Ось питаю Бога: -Доки?
Доля ж забарилась.
Чи на небі не пускають,
Щоб поталанило,
Бо трембіти сумно грають,
Наче на могилу...
Хтось заплаче, хтось сміється,
Наче дуже радий,
Душам дзуська дістається,
Ще погані вади.
Не хотів би жити з кров'ю
На своїх долонях ,
Попросив Христа з Любов'ю,
Та плаче ікона...
Сльози в Бога...Як же страшно
За дітей, їх долю.
Бо біда завжди невчасно...
Дивлюсь на долоні,
Загрубіли наче камінь,
А життя триває,
Як що боженька не знає,
Що ж нас всіх чекає?


 П.В.М.       21.12.2015г.


Рецензии
Замечательно пишете, Владимир, и на русском и на украинском, а где живёте?

Галина Самоленкова   05.02.2016 22:57     Заявить о нарушении
Спасибо, Галина!!!
Живу в Донецкой области!!!
Оба языка мне родные и душа просит писать как на одном так и на другом, я их не разделяю...

Забрати Віру не можливо,
Бо свічкою горить в душі
Та каганцем, ще у вірші,
Живе на світі боже диво...

Удачи, Вдохновения и Любви!!!
С теплом души,

Владимир Прохода   06.02.2016 09:36   Заявить о нарушении
И всё же, ваши предки , видимо , западнее Донецкой области. Все мои родные по маминой линии из Донецкой области (Макеевка, Горловка, Святск) переехали в Сибирь в 30-е годы прошлого века, они совсем не знали украинской мовы, даже намёка не было в речи

Галина Самоленкова   06.02.2016 13:30   Заявить о нарушении
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.