Зимовий човен

КП
Крізь твоє й моє мовчання
У зимовому човні
Я пливу по снігу зрання,
Як на білому коні,
Білим місяцем світання
У туманному півсні.

Білим біливом до тебе...
Там у вас снігу нема,
Там таке солодке небо!
І весна, а не зима.
Сніг солоною водою
Задзвенить із-під човна,
Небо тихою ходою
М’яко виллється до дна
І мені тебе покаже:
Ти така ж...
Усе така ж...
Усмішка твоя розкаже,
Що насправді ми – міраж,
Відголоски снів забутих...
Пам’ять снігом розтає,
Робить вже колись почуте
Ще не чутим – тим, що є
Зараз, скрізь і звідусюди
Простір у мені дзвенить
Синім дзвоном!
Буде, буде
Вічною ця світла мить.

Сріблом пам’яті тремтить
Неба безкраю блакить.

Сяє, тане, та не знає
Забуття чи вороття,
Залишитися благає
І сміється навмання...
...Спиться – й сниться,
Не спиниться
Небу в білому човні
Там...
А тут – тут день іскриться,
Час вертатися мені.

Я долонями до тебе
Доторкнуся й попливу
У своє зимове небо
Й пробуджуся наяву.

Твій я спокій не порушу,
Повернувшись у сніги,
Та у них занурю душу,
Тиша дише навкруги,
Шурхотить по снігу човен,
Шурхіт той тобі насниться –
Сон твій стане снігу повен,
У снігу так добре спиться.

Крізь моє й твоє мовчання
Чую й бачу я тебе...
І щораз, ніби востаннє,
Човен у снігу пливе,
Знову, знову, знову, знову...
Кличе – марю чи живу,
Завтра радий тому зову
Знов до тебе попливу.
21.12.15