Дамян Дамянов. Перший, безiменний
ПЕРШИЙ, БЕЗІМЕННИЙ
Обидві руки йому відтяли
І знов питають, питають знову:
— Чи віддаєш ти, Балканджи Йово,
Та й гарну Яну в турецьку віру?
— Життя, войводо, віддам без жалю,
Не дам я Яни в турецьку віру!
Відтяли йому обидві ноги, вибрали йому обидва ока... на шмаття звели його, клятого, а той все співав та співав:
Не дам я Яни в турецьку віру!
Затим-то й не мав обличчя, не мав очей! Ніхто й не здогадався сфотографувати його для музею, бо знав, що не для того він. В музеї самі лише мертві, а він вцілів! Він безсмертний! Міцну душу мав, диявол!
І міцні руки, золоті руки, які здіймали мечеті й церкви, мережили стелі і ткали золотобарві килими... Але забагато ворогів було в нього, тож тих двох рук не вистачило йому від них боронитися. Тоді на допомогу він покликав Марка Королевича. Той, страшний, кошлатобровий, і з дамаською шаблею, що згинається дванадцять разів і стинає дев’ять голів за одним махом.
Стинав він голови одну за одною, але багато було розбійників, з ким мав боротися, то рубали і йому у відповідь. Стинали, та не зітнули. Вона знов виростала, знов стинали її, знов... І так він став безсмертним! Намагалися його понівечити й стражарі по дільницях, але лик його вже лишився в тревненських стелях і родопських килимах... Він — перший, хто навчив мене поезії! Але щойно він переміг Мусу, щось вдарило йому в голову, він пошив собі костюм європейця доби Відродження, закинув сопілку й купив собі транзистора. Покинув вечорниці і пішов по матчах... Але ж і силу-силенну коминів здійняв у Кремиковцях чи де ще! И вони, наче кавали, заграли його нову пісню, що й сьогодні виклика в мене сльози:
Від серця хвала тобі, майстре,
Що зводив високі мури:
двісті вітрів нехай дмуть разом,
Триста черкесів проходять,
Не зможуть його зруйнувати!.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
http://www.slovo.bg/old/damyanov/eseta1.htm#parvia
Свидетельство о публикации №115122000490