За столом... Ти мене не чекала,
мандруючи в мріях
про неба занедбану синь.
Від самого вокзалу
я летів... Не відштовхуй!.. У мене поринь
хоч на хвильку малу.
На невимовний дотик
до таких обережно надірваних ран,
що давно не благають тебе про турботу...
Це не небо! Це серця, що вмерло, екран.
Відкривати не хочеш... І смішно, і лячно...
Пригощайся хоча б через вибите скло...
Я вмираю.
Спокійно і так необачно...
Те, що було - пройшло.
Але гуркіт у вусі вбиває,
та сліпне душа
по дорозі до віри, що смерті немає...
у вічному світі пустого вірша.
Неоч кувана зустр ч
© Copyright: Александр Ноцкий, 2015
Свидетельство о публикации №115121906462
Свидетельство о публикации №115121906462
Рецензии