207. Василь Стус. Проходит время моих детских грез

Проходит время моих детских грез.
И я себя в том времени теряю.
И уж не отыщу. И уж не знаю,
Узнать я смог бы на челне другом

Свой дальний берег. Нет, наверно, нет.
Сам по себе, отринутый от боли,
Плыву за днем, за часом, за собою
На необжитом новом том челне.

Ни небожители, ни лепетанье трав,
Ни перехлесты волн - ничто не скажет
Тебе про возвращенье. Не развяжет
Сомненья узел - ждать или пора...

Ты сам плывешь, отринутый собою.
И лишь волну провидишь за волною.
1964




Минає час моїх дитячих вір.
І я себе з тим часом проминаю.
І вже не віднайдусь. І вже не знаю,
А чи впізнав би на човні новім
Свій давній берег. Ні, напевно, ні.
Бо сам собі, відринутий від болю,
Пливу за днем, за часом, за собою
в новому необжитому човні.
Ні небожителі, ні жебоніння трав,
Ні перехлюпи хвиль — ніщо не скаже
Тобі про повертання. Не розв’яже
Твого питання: годі чи пора…
Ти сам пливеш, відринутий від себе.
І лиш за гребнем прозираєш гребінь.
1964