***

«Дивлюся я на смерть натури…» (Леся Українка,
Дивлюся я на смерть натури, і благання
Я посилаю доленьці своїй,
Щоб і мені дала кінець такий,
Щоб я була спокійна в час конання.
Ніхто щоб не почув тоді мого ридання.
Та й по мені не мають сльози лить, –
Сама в собі я буду жаль носить.
О доленько моя, сповни моє бажання!
І так наш світ повитий горем та журбою,
Нехай ніхто не плаче по мені,
Нехай не засмучу нікого я собою.
Нехай побачу я в смутні для мене дні
Утіху щирую та усміхи ясні.
Темноти й смутку досить і в труні!

«СМОТРЮ НА СМЕРТЬ НАТУРЫ ...» (вольный перевод П.Голубкова)

Смотрю на смерть натуры, и моленья
Я посылаю долюшке лихой,
Чтобы и мне дала конец такой,
Чтоб быть спокойной в час упокоенья.

Никто мое не слышал чтоб рыданье.
Да и по мне не надо слезы лить, -
Сама в себе я буду скорбь носить.
О, долюшка, исполни пожеланье!

Увит наш мир и горем, и печалью,
Пусть же никто не плачет обо мне,
Пусть никого собой не огорчаю.

И пусть увижу в смутном моем дне
Утеху, искренность, улыбки – как во сне.
А тьмы, печали – хватит и на дне!