той, хто вмiе...

…змучились думи у небі тривогою,
крок нерозважливий – скінчився день.
сонце побігло слідом за долею,
сполох про втрату карає без меж
і повертається з пристрасті болем…

зорі засяяли мріями поглядів
ніч обійняла вже снами й мене:
спомин турбує тишу без подиву,
волі немає в жалі.., у будень –
долі шукаємо кращої, молимось…

падають тіні безмовні довкола,
небо глузує з-за пристрасних меж
пошепки стелить вітер дорогу,
дихають мури з таємністю, все ж –
сльози не мають, не чують підмоги…

в осінь із листям пожовклих надій
тулиться серце минулого вчора,
Пам'ять залишила стежку із слів –
сяє Любові за обрієм полум’я,
хтось загубився, не вірний собі…

страх, божевілля нас мучать до болю,
каменем тисне у грудях печаль,
стане заручником щастя в неволі,
може й не стане? та нам не вгадать…
краще іти всім своїм шляхом Долі!

хто знає правду: коли буде спокій?..
тільки лиш той, що Любов дарував…