Лебiдь

Описані реальні події на 31 блокпосту

Поле засіяне снігом стояло,
Попри дорогу лиш вітер гуляв,
Сонце сідало, котилося мляво,
Хмари горіли страшніше уяв.

Потім стемніло, укрилось туманом,
Двоє дозорців дивилися в даль, —
Бачиш, ось там, це здається обманом?
Нерви здають у міцних, наче сталь.

З ночі, ні звідки, там — біла примара
Тихо-по-тиху ішла навпрошки,
Вчора був бій, то є сектор Айдару,
Кулі з дерев постинали вершки.

— Годі, дивися, хто то прямує!
Звідки узявся, куди може йти?!
Вітер чомусь так сьогодні лютує,
Біла, примара прийшла до мети.

Ранком блокпост тридцять перший побачив
Білого лебедя, білий, як сніг,
Він не летів, та не був він ледачим,
Щось говорив, лиш сказати не міг.

Потім солдати ще Нільсом назвали,
Так і прижився, і став оберіг,
Вийде, і дивиться в білі завали,
Білий на білому, сам — наче сніг.

Якось ішла подорожня циганка,
Вийшла із відти, де мінні поля,
Тихо так було, то — раннього ранку,
Димом ще вкуталась сонна земля.

Вітер хитав на ній дранку стареньку,
Вийшла циганка навпроти поста,
Стала і каже до всіх, наче ненька, —
Маю віднести комусь я листа.

Почіпки сіла, узяла пір'їну,  —
Сину! Мій сину! І зникла у мить.
Десь полетіла, на ту Україну,
Там, де самотня матуся не спить.