І ось вагон , і знов на захід,
І знову потяг мчиться в даль.
Неначе там згубила я
Душі якусь деталь.
І знову рельси , знову шпали ,
І ломить пальці від туги.
Неначе серцю там моєму
Найближчі в світі береги.
І знову чай , і знову час
Біжить по коліям годин.
Неначе дім лиш тільки там,
Неначе він всього один.
І знову люди , знову кава ,
І знову терпкий запах вулиць.
І знов життя , а не гниття
Шекспіра в вічності полиць.
Зах дне
© Copyright: Аделаида Крестенская, 2015
Свидетельство о публикации №115121508994
Свидетельство о публикации №115121508994
Рецензии