Спiвцям справжньоi любовi

 
Тобі убогому судити про Любов,
коли душі нема, а в голові бедлам?
Про те, що хвилювало юну кров…
Духовно ти банкрут чи просто хам?

Коли душа пуста мов барабан,
коли кохання сексом підміняєш:
то й золотий палац – лише обман,
Любові справжньої не знав ти і не знаєш!

Свою „любов“ по сірих куренях
ти пізнавав, баштанами блукавши.
В гуртожитках поров якихсь дівах,
округлі форми хтиво обійнявши.

Таких „співців кохання“ вже орда
і з кожним днем стає все більше й більше.
Причина ж, на їх погляд, тільки та –
не так жили, а далі буде гірше…

Та корінь зла зовсім в другій біді –         
ціну вони собі так і не склали.
Бо люблять СЕРЦЕМ літні й молоді!_
Вони ж – статевим органом кохали…

15.12.2015

* Цей вірш став наслідком ознайомлення з твором І. Низового без назви на сторінці одного із моїх друзів у ФБ наступного змісту:

А ми й любить по-справжньому не вміли
в кипінні буднів бамівських будов,
проживотіли вік, прошелестіли
карбованцем – яка вже там любов?!
Було щось в курені десь на баштані,
в бедламі гуртожитськім щось було,
та сподівання проросту в коханні
все ж не збулося – зерня не зійшло.
Хапаємось, немов за соломинку,
за спогади чи за уривки слів,
бо самоцінне все, як і на ринку,
вже збанкрутілим нам – не по ціні.