Вам би зігнутись до долу,
впасти, коліна розбити
в каміння тих усмішок чорних,
якими вони нагороджують
веселку свого споживання.
Діти не підуть до школи.
Хворі. Та що вам ті діти?!
Байдужість мовчазних пригорне
за те, що вони не народжують
у вбитому сонцем - кохання.
Хтось би кричав про довічне,
вкрадене страхом безсоння,
якому немає початку
від сірих ночей переляканих
невдалою спробою бунту!..
Та хто?.. Боягузтво - звична
зморшка твоєї долоні
і підлості біла облатка,
й жури в оченятах заплаканих,
що лихо міряють в фунтах.
І за юрбою закутих
в ці паперові кайдани
летить одинокая звістка
про дозвіл на місце в майбутньому,
де сльози міняють на муки.
Тіні безвинно забутих
вогнищ старого майдану
застрягнуть в горлянці, як кістка
нащадкам біди незабутньої,
що прагнуть із нею розлуки.
Терплячим безм рно
© Copyright: Александр Ноцкий, 2015
Свидетельство о публикации №115121506220
Свидетельство о публикации №115121506220
Рецензии