Дамян Дамянов. Не можу без вас!

Дам’ян Дам’янов
НЕ МОЖУ БЕЗ ВАС!


ВИ, з чиїм словом я зростав, чиїм духом дихав, і не тільки я, — благословенні будьте! Хай буде благословен ваш дух, котрий, як і не зник ще, все ж колись зникне! Хай благословенне буде ваше слово, котре, одної миті щезнувши й відійшовши в непам’ять, з часом воскресне і оживе!

Про вас писали і ще писатимуть критики та історики, і я ажніяк не хочу потіснити їхніх писань. Хочу тільки вам подякувати двома-трьома теплими словами за тисячі слів, що я їх запозичив у вас! Не ставлю вам пам’ятники, бо пам’ятники має право ставити тільки час! І тільки такі, що їх ви здвигаєте самі, не думаючи про це.

Вас багато, вас тисячі, близьких моєму серцю, і коли б я постановив собі писати про вас усіх, мені б не вистачило життя... А мені ще потрібне моє маленьке життя — порадіти цьому світові, з якого можу піти й раніше, перш ніж прийде мій час...

І тепер ваші образи висять в моїй душі, як колись висіли портрети в класній кімнаті. Скільки інших образів висіло там — жінок і чоловіків, приятелів і ворогів! Всі, чи то більшість з них, попадали, скинуті випадковим вітром. І на тих місцях лишилися дірки, з яких дме холод. Але ваші образи жоден вітер не зможе позбивати, і нині вони мене гріють.

І я хочу відддати бодай частинку того тепла іншим. Напевно, не встигну, бо їхнього тепла багато, але я намагатимусь хоч штрихом, хоч обрисом зберегти щось від нього.

Ідею про силуети я скрав в одного корчемного бідака, що малював такі силуети не олівцем, а ножицями. Вирізував з чорного паперу їхні профілі, які часто були несхожі на свої прототипи. Певно, й зі мною станеться так само... Проте ви не сердьтеся на мене! Ви, що написали стільки всього про інших, чи знали ви, що хтось хоч дещицю напише й про вас? Може, ви цього й не хотіли! Однак це те, що я віддаю вам, скільки можу і як можу! Щоб мати вас ближче до себе. Тому що не можу без вас!
Будьте благословенні!
Амінь!

(переклад з болгарської — Любов Цай)
http://www.slovo.bg/old/damyanov/eseta1.htm#nemoga