Переводы стихов Сергея Клычкова и Сергея Есенина

СЕРГЕЙ КЛЫЧКОВ (1889-1937):

* * * (http://rupoem.ru/klychkov/all.aspx#goda-moi-pod)
Доколе любовь без лукавства
И в скрытости нашей, без боли,
Мы словно у чаши, где яства
Без сытости, перца и соли...

Пока же для соли и перца
Найдем мы и долю, и меру,
И наша одежда от моли,
И в боли источится сердце,
Любовь же, попавши в неволю,
Утратит надежду
И веру...

* * * (вільний переклад П.Голубкова)

Любов без лукавства поки ще,
У схованці нашій, без болю -
Ми ніби у чаши, де їжа
Без ситості, перцю і солі...

Поки ж ми для солі і перцю
Знайдемо і частку, і міру, -
І одяг наш, мабуть, від молі,
Й, від болю, істочиться серце,
Любов же, попавши в неволю,
Вже втратить надію і віру...

* * * (http://rupoem.ru/klychkov/all.aspx#goda-moi-pod)

Любовь - неразумный ребенок -
     За нею ухаживать надо
И лет до восьми от пеленок
     Оставить нельзя без пригляда.

От ссоры пасти и от брани
     И няню брать с толком, без спешки.
А чтоб не украли цыгане,
     Возить за собою в тележке!

Выкармливать грудью с рожденья,
     А спать класть у самого сердца,
На стол без предупрежденья
     Не ставить горчицы и перца!

А то может так получиться,
     Что вымажет ручки и платье
И жизнь вся пропахнет горчицей,
     А с горечью что ж за объятья!

И вот за хорошим уходом
     Поднимется дочь иль сынишка -
И брови крутые с разводом,
     И щеки как свежие пышки!

Но так, знать, положено нам уж,
     Что счастью не вечно же длиться:
И дочь может выскочить замуж,
     И может сынок отделиться!

Ребенок же слабый и хилый,
     Во всем обойденный судьбою,
С тобой доживет до могилы
     И ляжет в могилу с тобою!

С ним только вот, кроме пеленок,
     Другой не увидишь отрады:
Любовь - неразумный ребенок,
     Смотреть да смотреть за ней надо!

*** (вільний переклад П.Голубкова)

Любов - нерозумна дитина -
За нею весь час доглядай ти
І догляд років до вісьми там
Не можна ніяк залишати.

Від сварки пасти і від лайки,
І няні толковій платити.
Не вкрали любов щоб циганки,
Візком за собою возити!

Грудьми годувати тому лиш,
А спати стелити  - під серце,
На стіл, де дитину годуєш,
Гірчиці не ставити й перцю!

А то ж буде гріх:  чарівниця
Вмить ручками влізе своїми -
Й життя все пропахне гірчицею,
Які ж з гіркотою обійми!

Роки непомітно промчаться
Синок підросте, чи дівчушка -
І брови круті розлетяться,
І щоки - як свіжі пампушки!

Але так покладено, знаєш,
Що щастя не вічно триває:
Дочка – мріє змалечку заміж,
Синок – відокремитись дбає!

Дитина ж, слабкої вже сили,
Обійдена долею злою,
З тобою живе до могили
І ляже в могилу з тобою!
Крім пелюшок, з нею віднині
Відради не знайдеш своєї:
Любов - нерозумна дитина,
Дивитися треба за нею!
СЕРГЕЙ ЕСЕНИН (1895-1925)

ВЕЧЕРОМ СИНИМ, ВЕЧЕРОМ ЛУННЫМ...

Вечером синим, вечером лунным
Был я когда-то красивым и юным.
Неудержимо, неповторимо
Все пролетело далече... мимо...
Сердце остыло, и выцвели очи...
Синее счастье! Лунные ночи!

Вечором місячним, вечором синім...  (вільний переклад П.Голубкова)

Вечором місячним, вечором синім
Був колись юним я, був і красивим.
Та неповторно так, і так нестримно
Все пролетіло далеко вже... мимо...
Серце застило, і вицвіли очі...
Синє те щастя! Місячні ночі!

***
Мы теперь уходим понемногу
В ту страну, где тишь и благодать.
Может быть, и скоро мне в дорогу
Бренные пожитки собирать.

Милые березовые чащи!
Ты, земля! И вы, равнин пески!
Перед этим сонмом уходящих
Я не в силах скрыть моей тоски.

Слишком я любил на этом свете
Все, что душу облекает в плоть.
Мир осинам, что, раскинув ветви,
Загляделись в розовую водь.

Много дум я в тишине продумал,
Много песен про себя сложил,
И на этой на земле угрюмой
Счастлив тем, что я дышал и жил.

Счастлив тем, что целовал я женщин,
Мял цветы, валялся на траве
И зверье, как братьев наших меньших,
Никогда не бил по голове.

Знаю я, что не цветут там чащи,
Не звенит лебяжьей шеей рожь.
Оттого пред сонмом уходящих
Я всегда испытываю дрожь.

Знаю я, что в той стране не будет
Этих нив, златящихся во мгле.
Оттого и дороги мне люди,
Что живут со мною на земле...

*** (вільний переклад П.Голубкова)

Ми тепер відходимо потроху
У краї, де тиша й благодать.
Може, скоро і мені в дорогу
Тлінні вже пожитки час збирать.

Милі ви, березові всі хащі!
Ти, земля! Рівнин піски, луги!
Перед сонмом цим всіх відходящих
Я не в силах втримати туги.

Я любив занадто в цьому світі
Все, що душу втілює у плоть.
Мир осикам, що, схиливши віти,
Задивились у рожеву водь.

Дум багато в тиші я продумав,
Я пісень про себе купу склав,
І на цій землі, такій похмурій,
Був щасливий тим, що жив, кохав.

Що жінок я цілував, і вперше,
Квіти м'яв, валявся на траві,
Звірину ж, братів як наших менших,
Зроду я не бив по голові.

Знаю я, що не цвітуть там хащі,
Жита шия не дзвенить також.
Тому перед сонмом відходящих
Я постійно відчуваю дрож.

Знаю я, що в тім краю не буде
Нив таких, златящіхся в імлі.
Тому й дорогі мені ті люди,
Що живуть зі мною на землі...

***
Мне осталась одна забава:
Пальцы в рот - и веселый свист.
Прокатилась дурная слава,
Что похабник я и скандалист.

Ах! какая смешная потеря!
Много в жизни смешных потерь.
Стыдно мне, что я в бога верил.
Горько мне, что не верю теперь.

Золотые, далекие дали!
Все сжигает житейская мреть.
И похабничал я и скандалил
Для того, чтобы ярче гореть.

Дар поэта - ласкать и карябать,
Роковая на нем печать.
Розу белую с черною жабой
Я хотел на земле повенчать.

Пусть не сладились, пусть не сбылись
Эти помыслы розовых дней.
Но коль черти в душе гнездились -
Значит, ангелы жили в ней.

Вот за это веселие мути,
Отправляясь с ней в край иной,
Я хочу при последней минуте
Попросить тех, кто будет со мной,-

Чтоб за все за грехи мои тяжкие,
За неверие в благодать
Положили меня в русской рубашке
Под иконами умирать.

*** (вільний переклад П.Голубкова)
Залишилась одна забава:
Пальці в рот - і веселий свист.
Прокотилась погана слава,
Що паскудник я і скандаліст.

Ах! смішна така втрата, видно!
Так багато тих втрат-химер.
Те, що в бога я вірив - стидно,
Гірко те, що не вірю тепер.

Золоті, та далекі далі!
Все запалить життєва падь.
І паскудничав я і скандалив
Для того, щоб яскравіш палать.

Дар поета – і пести, й карябай,
І фатальна на нім печать.
Розу білу та чорну жабу
Я хотів на землі повінчать.

Хай не зладились, хай згубились
Ці картини рожевих мрій.
Та ж в душі - як чорти гніздились -
Значить, ангели жили в ній.

За ось ці каламутні години,
Вирушаючи в край неземний,
Хочу я на останній хвилині
Тих просити, хто буде при ній, -

Щоб за всі за гріхи мої тяжкі, і
За невіру у благодать
У сорочці поклали одначе,
Під іконами помирать.

***
Не жалею, не зову, не плачу,
Всё пройдёт, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.

Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна берёзового ситца
Не заманит шляться босиком.

Дух бродяжий, ты всё реже, реже
Расшевеливаешь пламень уст.
О моя утраченная свежесть,
Буйство глаз и половодье чувств.

Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя, иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне.

Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льётся с клёнов листьев медь…
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть. (1921г.)

*** (вільний переклад П.Голубкова)
Не шкодую, кличучи, не плачу,
Пройде все, як з білих яблунь дим,
І, зів'яння золотом  позначений,
Більше я не буду молодим.

Tи тепер не так вже будеш битись,
Серце, що торкнув холодний ніж,
І країна весняного ситцю
Не заманить шлятись босоніж.

Дух бродяжний, ти все рідше, рідше
Будиш пломінь вуст, як там будив.
Дивна свіжість,  втрачена і ти вже,
І буяня, й повінь почуттів.

Я тепер скупіше став в бажаннях,
Чи життя приснилося мені?
Ніби я весни гучною ранню
На рожевім проскакав коні.

Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні,
Тихо ллється з кленів листя мідь...
Будь же те повік благословенне,
Що прийшло проквісти мимохідь.

ДО СВИДАНЬЯ…

До свиданья, друг мой, до свиданья.
Милый мой, ты у меня в груди.
Предназначенное расставанье
Обещает встречу впереди.

До свиданья, друг мой, без руки и слова,
Не грусти и не печаль бровей, -
В этой жизни умирать не ново,
Но и жить, конечно, не новей. "

ДО ЗУСТРІЧІ… (вільний переклад П.Голубкова)

Друже мій, до зустрічі, напевно.
Ти у мене в грудях, милий мій.
Дійство, що призначене - непевно
Зустріч обіцяє в мряці тій.

Зустрічай же, без руки і слова,
Не сумуй там, сумом брів не тіш, -
В цім житті вмирати так не ново,
Але й жити, певен, не новіш. "