Про страхи

Мій страх ховається вночі за шторами,
Щось бубонить під ніс. Разом з потворами
Шепоче тихо, чимось грюкає,
Або заскиглить, чи тихенько хлюпає

Слізьми невірними, лукавими…
 А може пригостити страх мій кавою?
І може він хоч трошечки вгамується
Та піде десь блукати в темних вулицях,
 
Мене саму залишить в тихій темряві,
 Припинить шкрябатись та стукати під дверями
 Виходь вже, годі там тобі ховатися
Якщо ти тут , дозволь мені дізнатися,

Чи правда що про вас розповідають,
Що всі страхи великі очі мають?
А може ви самі бува налякані,
 Тому і хочете щоб люди поруч плакали

Плекали вас, боялися, жахалися
Під ковдру з головою щоб ховалися?
Виходь. Дай подивитись в твої очі…
 Так серце калатає… Проти ночі


З тобою не залишусь наодинці…
Виходь.
Приготувала я гостинці
Сідай за стіл І зви свою потвору…
…І тут я швидко відхиляю штору…

А там на підвіконні кошенятко
Розкидало каштани та зернятка
Побавилось собі, нашаруділось
Солодко спати прямо там вмостилось…
 
(І соромно, і смішно…)
Хай дрімає…
Які ж у страхів очі? Знов не знаю…