206. Василь Стус. Желтый месяц, еще выше крик твой

Желтый месяц, еще выше – крик твой,
Еще выше – тот,
Кто сквозь звезды все твои молитвы
Пересеял, словно решетом,
Он, безмолвствуя, открылся в тверди,
Исказивши нежностью, заклял,
У тебя, урод, в порыве гнева,
И язык, и разум отобрал.
А поднявши добрых две ладони,
А стерев задумчивость с лица,
Он промолвил: радостные кони
Вырвались из стойла праотца.
Светлую дорогу вам протопчут
И взыграет радостное поле…

А зари пустопорожний обод
Катится, как  золотое коло.
IX. 1967


Жовтий місяць, а ще вище — крик твій,
а ще вище — той,
хто крізь зорі всі твої молитви
пересіяв, мов на решето,
він, німуючи, відкрився в тверді,
ніжністю спотворив і закляв,
і тобі, потворі, спересердя
добру мову й розум одібрав.
А підвівши добрі дві долоні,
а зітерши подуми з лиця,
він промовив: радісні комоні
випущені з стаєнь правітця,
радісну стежу вам прокопитять
і заграє обраділий степ…

А світання золоте обіддя
котиться, округле і пусте.
IX. 1967