Я не воїн. Я безсила змагатись
Та боротись, хай за своє життя.
Я нічого. Я не можу пробратись
Через терні тяжкого буття.
Я не вмію махати руками,
Бити тих, хто добився чогось.
Не для мене ті гімни кричали,
Не для мене це сонце зійшло.
І у всій тій бриткій мішанині
Кинь мені промінь зірки чужої,
Кинь мені соломинку надії,
Бо не знаю: протягну, а довго?
Бо не знаю як бути на світі
Не уміючи бити до крові,
Бо не знаю, чи зможу прожити
На одній лише внутрішній волі.
Я не воїн. Я не вмію судити
Як то інші це роблять - не знаю.
Не знайшла я засобу жити
Без жалю, що стає небокраєм.
Небокраєм надії, підтримки,
Що так конче потрібні усім.
Тим, хто їми не був споконвіку,
Не зганьбив цвіт своєї душі
Я не во н
© Copyright: Анастасия Борисенко, 2015
Свидетельство о публикации №115121310839
Свидетельство о публикации №115121310839
Рецензии