Росою осінь омиває трави
й тумани розстилає по землі,
а небо розлило яркі заграви,
підсвічуючи клину журавлів.
Їх голоси лунають з небосхилу,
і в серці смутку залишають слід.
Бо покидають Україну милу,
а попереду – майже цілий світ.
Дрімає в верболозах вітер зранку
і віття прихилилось до води.
Де на містку, вмостившись мов на ґанку,
вже тишком рибку вудять три діди.
А літо бабине пливе понад водою,
ховаючись в густий низький туман.
Й кремезний дуб, як дідо з бородою,
стоїть, закутавшись у золотий жупан.
З беріз усе ще листя не злетіло
й калина багряницю одягла.
На землю не лягла ще ковдра біла
і не накрила стежку до села.
Ось перші промінці торкнулись сосен,
що в далині в тісний зімкнулись ряд.
Черговий ранок зустрічає осінь,
її останній легінь – листопад.
11.12.2015
Осiннiй ранок
© Copyright: Олександр Мачула, 2015
Свидетельство о публикации №115121110936
Свидетельство о публикации №115121110936
Рецензии
Гарно дякую! Просто в наші краї зима ще не завітала. Погода осіння. Чому б не продовжити насолождуватись красотами золотої чарівниці...
З повагою,
Олександр Мачула 12.12.2015 21:22 Заявить о нарушении
З повагою,
Олександр Мачула 12.12.2015 21:22 Заявить о нарушении
