Втомилася

Втомилася. Зігнати вирій мрій
з пожежної драбини біля вікон.
Розкидати птахам безкрилим крихти хлібу і взлетіти
у сіре небо
аж за край міської автостради.
Заради бога, не тримати біль в собі,
кричати, верещати, розбити руки в кров, лупцюючи невидимі затори
моїх думок. В ялини заховатися
І плакати до третьої години,
зламати крила, обідрати кожу, пройти крізь непроникні хащі, зустріти вовка та повити про нещастя
разом із ним, звернувшись до небес,
співаючи зіркам, зізнатись у любові вічній і фатальній до життя,
повідати про долю двох, безкрилих, безталанних,
співати з ним дуетом, щоб скрежетало в кожного у серці,
 повити про життя, яке розтрачено навіки, задарма віддане у рабство
тим, хто не цінує, і хто ніколи не оцінить
твої потуги вбогі бути їм корисним,
бо я й сама не знаю, чим згожуся
новому і старому поколінню,
зіпсованим і диким.
І я зіпсована, зіпсована навіки,
без суму не згадаєш, нікому не потрібна,
стою біля вікна й дивлюсь на птахів, які отут, біля пожежної драбини, літають з крихтами у горлі, готові полетіти від проблем назустріч вітру...