Легенда про Довбуша. укр

ЛЕГЕНДА ПРО ДОВБУША. Поема

      Кадр із фільму: «Олекса Довбуш» 1959р. к/ст ім. Довженка

Поема написана у співавторстві з поетом Сергієм Сокольником

 ПРОЛОГ
 Що за постать стоїть
 Вдалині від людської оселі,
 Наче хвиля тремтить,
 І зникає у темряві скелі?
 Це фантазії плід?
 Чи відлуння гірської природи?
 Чи одвічний політ
 До свободи - у скруті народу?
 Хто ти, Довбуше, - хлоп
 Чи розбійник, хоча й благородний?
 Доля випала, щоб
 Жив ти вічно, Герою народний.
 ..................................
 У ПОШУКАХ МОЛЬФАРА
 Не флояри приглушений спів.
 Не вітрів завивання і чари…
 В глибині непролазних лісів
 Віднайду я криївку Мольфара.
 Стежка вгору крута і слизька.
 Над потічком місток, наче стрічка
 Ненадійна, легка та хитка,
 Та нема що втрачати Марічці…
 Бо коханий пішов в небуття…
 Помирав він у муках пекельних.
 То навіщо – без нього життя?
 Полонини ридають і скелі.
 Вже темніє… Невже не дійду?
 Доведеться ховатись до ранку,
 Колисати болючу біду,
 Та ятрити негоєні рани -
 Біль душі… Ай! Провалля! Усе!...
 Хто це? Звіром, немов блискавицею,
 Хто мене, безпорадну, несе
 Очі – владною сірою крицею?…
 .................................
 Чи людина ти, чи звір,
 Чарівник-мольфаре?
 Посеред величних гір
 Волоха* примара?
 Із глухих часів прадавніх
 Ти живеш і нині
 Десь в Бескидах, в кожній дАні
 Лісу й полонині.
 .................................
 *Багато хто споріднює мольфарів
 зі старослов’янськими волхвами.
 Слов’янські волхви – це, можливо,
 карпатська жрецько-шаманська група
 кельтів – волохи (галл. Volcae),
 пов'язана з тотемом вовка.
 .................................
 ЗУСТРІЧ З МОЛЬФАРОМ
 Він дивився на мене.
 Здригалася кожна клітинка...
 Чорні прядки волосся його
 Тріпотіли під вітром Карпат,
 Ніби кублище змій…

 Він дивився крізь мене…
 І голос пронизливий: «Дзвінка?...
 Ти прийшла до обійстя мого
 Після жаху від страт,
 По отруту. Брехати не смій!...»

 -Я бажала, бажала шалено
 Коханою зватися жінкою.
 Я позбулася всього,
 Бо стікали і доли, і гори
 Сльозами журби…

 Ось намисто черлене
 І талярів срібних торбинка.
 Проведи мене шляхом – до нього…
 Дай мені забуття мандрагори,
 Чарівник-ворожбит!
 .................................
 Чи людина ти, чи звір,
 Чарівник-мольфаре?
 Посеред величних гір
 Волоха примара?
 В громовицях і стрімнинах
 Дримбу твою чути.
 Та чи можеш ти людину
 З небуття вернути?
 .................................
 СПОГАД МОЛЬФАРА
 Як пізнали круті гори, наші полонини
 Де опришки – діти лісу - стежками ходили.
 Два пістолі за чересом, топірці та кріси,
 Танцювали арканА – аж луна над лісом!

 Ватажок Олекса Довбуш знав таємні чари,
 Бо колись зустрів хлопчина чаклуна-мольфара.
 Величезні каменюки підіймав він легко.
 Із корінням вирвав якось молоду смереку.

 Заговорений був легінь дивними словами:
 «Не пролий ти кров невинну. Не живи з жінками.
 Три зернини я вкладаю у твою правицю.
 Третє слово - не виказуй нашу таємницю»
 .................................
 КАРТИНИ З МИНУЛОГО:
 .................................
 ОЛЕКСА ДО МАРІЧКИ
 Стан твій гнучкий, як у ласки,
 Коси – як звивиста річка.
 Вийди, кохана любаска,
 Вийди до мене, Марічко!
 Стала ти сяйвом зірниці,
 Прихистком дикому звіру…
 Знаєш мою таємницю,
 Та як собі – тобі вірю.
 .................................
 НАОДИНЦІ
 Ах, Марічко! Які
 В тебе ніжки стрункі...
 Як купалась ти щойно
 У вирі ріки,
 Я від хіті завмер,
 Все тебе виглядав...
 Йди до мене!
 І ніжку на мене постав!..
 Ох, ці ніжки...
 Вони ж чи туди завели?...
 Наче ліжко,
 Нам вранішні трави були...
 Чи на щастя
 Ми разом, а чи на біду...
 Своєчасно
 У хату до тебе прийду!..
 ...........................
 СТЕФАН ДЗВІНКА
 Ой, Олексо, дні минулі,
 З любкою не бути!
 Вже скували тобі кулю
 На загибель люту.
 Тре 12 служб над нею
 В церквах відслужити,
 Щоб з наступною зорею
 Вже тобі не жити.
 Кулю ту налаштували
 Зерна, і пір’їни.
 Підла зрада підкладала
 Чорну волосину
 Із твого чола, опришку,
 Наймитовий сину!
 Я звільнюсь від тебе в ліжку,
 Від ярма й данини!
 .................................
 ...Сиплеться порох по люфі...
 ...Серце п"яніє від люті...
 -Ти за Дверима, Олексо?
 Скоро відійдеш далеко...

 Сивий від пороху дим...
 Будеш повік молодим...
 Хочеш Марічки? Тримай
 Кулю! У вічність рушай!!!...
 .................................
 ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ
 -Тебе я кликала, коханий мій,
 Бо бачу снів тривожний плин:
 Стікаєш ти страшною раною,
 Під деревом, де сам-один,

 Без зброї… гавкіт наближається
 Собачий… Стефан – на чолі…
 -Дурниці щось тобі ввижаються!
 Немає зброї на землі,

 Такої, щоб завдати шкоди нам!
 Хай навіть дідьк-о на чолі!..
 Отак життям, мов лезом ходимо...
 Усе блукаємо в імлі...
 ......................................
 ...Давно несу я смерть панам,
 Не проливаю кров невинну,
 Та тільки ти – моя провина…
 Чи ж ця любов зашкодить нам?
 Повір мені, моя єдина…
 .................................
 НІЧНИЙ ВІЗИТ ДОВБУША
 -Ти за дверима, чи любка?
 Най поговорим, як люди?
 Ходять чутки у громаді:
 Стефан – причетний до зради?
 .................................
 Не врятує дивний звір,
 Що сидить у грудях…
 Гей, Олексо, сину гір,
 Кара тобі буде!

 Бо багатства не беріг,
 Щедрий будь до кого,
 А кохання, як на гріх,
 Зажадав чужого...
 ................................
 ОСТАННІ ХВИЛИНИ
 ...Куля пробила плече.
 Кров безупинно тече.
 Сутінки стали густими…
 Де ж ви, мої побратими?

 Бартка з пістолями – вам!
 Ніц не віддам ворогам.
 Куля – відплата за хіть…
 В гори мене віднесіть!..
 .................................
 Буде зі мною  розп’яття
 В ніч, коли знято закляття…
 .................................
 Чи людина ти, чи звір,
 Чарівник-мольфаре?
 Посеред величних гір
 Волоха примара?
 Бачиш вглиб і бачиш ввись
 Ти завжди далеко…
 То чому ж не зупинивсь
 У той день Олекса?
 .................................
 МОЛЬФАР ТА ДЗВІНКА
 -Що ж... - задумливо мовив Мольфар -
 Дивно склалось... А може - не склалось
 У Олекси життя... Щедрий дар,
 Бачу дав я даремно. Так сталось,

 Що не зміг попередити я
 Вашу зустріч, що долею стала.
 Дзвоном стало останнім ім’я,
 Що дзвенить... Що у серце запало.

 Як я врізав йому три зерна
 У долоню, поставивши захист,
 Знав, що згуба для нього одна -
 Буть коханням охопленим навхрест...

 Не по тебе прийшов він у світ.
 Не для пестощів згуби хмільної.
 Він змарнілий людський родовід
 Мав полити живою водою,

 Чи-то кров’ю зажерливих псів,
 Що народ наш щоденно терзали,
 Наших гір, і річок, і лісів
 Хазяями облудливо стали!

 Він надію народу надав!..
 А загинув, мов зрізаний колос...
 ...і здригнувся, неначе упав,
 у Мольфара від розпачу голос.

 Хочеш, Дзвінко, отрути? Бери.
 Мандрагора сльозою стікає.
 Це останні Мольфара дари.
 Йди до Нього. Мерщій! Він чекає!..

 ...і як Дзвінка отруту взяла
 Що зведе її вмить в домовину,
 Був Мольфаром задуманий план...
 Знов у нього в руках три зернини...
 .................................
 ...Десь простує Дзвінка боса...
 Там трава м"яка...
 Ноги змочені у росах...
 І в руці рука...
 І голівку похилила
 На ЙОГО плече...
 ..Не віднайдена могила,
 Де ріка тече,
 Де смереки над водою,
 Наче вояки,
 Налаштовані до бою,
 Стали край ріки...
 Сірий камінь під горою,
 Вкритий тліном чар,
 І неспішною ходою
 Йде туди Мольфар...
 Три зернини... Поцілунок,
 Міць, гаряча кров...
 Так освячений дарунок
 Оживає знов.
 .................................
 ЕПІЛОГ
 Рвуться в серці кайдани - дивись!
 Пломеніють майдани - дивись!
 Революція дзвонами б’є!
 За свободу! За щастя своє!

 Задум втілив карпатський Мольфар.
 Три зернини - опришкові дар -
 Повернув. І вживив у серця...
 ...Як тобі боротьба до лиця,

 Український народе-герою!
 Ти за Волю готовий до бою.
 Зріє часточка Довбуша в нас,
 Бо порив до Свободи - не згас.

 Ми йдемо. Бо майбутнє нас кличе!..
 .................................
 ...А у Довбуша мужнє обличчя...
 ...А в Марічки постава струнка...
 Поміж гір протікає ріка,

 Понад нею місток чарівний
 Де, як цвіт розквітає нічний,
 Душі поряд Олекси й Марічки…
 Та далеко... У вічності річка…