Я тобі всю себе віддала, було мало?
За рани які щє болять і душать, ти знав.
А ось сльозам, яких і без того було чимало,
Навіщо так гірко й самотньо литись давав..
Тобі тут вірші ночами пишу, про нас,
А ти про те, що я від тебе далека.
Не вірю у те, що вогник в очах вже згас,
У мене наприклад побачиш, нестерпна спека.
Дихав і жив тільки нами,
Розчулив сильну, душу дівочу,
А потім втоптав у землю словами:
" Я більше знати тебе не хочу... "
Тримав так міцно, що від того, німіли руки,
Клявся в коханні до мене, здавалось щиро,
Наодинці з думками, от що для тебе муки,
Невже ти брехав, голубими своїми очима...
Я усе робила , щоб бути як можна ближче,
І не має значення як і якими шляхами до того йшла,
Якщо не чуєш моєї душі, нахиляйся нижче,
Адже я свідомо по стежці твоїй пішла.
Невже ти брехав?
© Copyright: Томазенко Маргарита, 2015
Свидетельство о публикации №115121001295
Свидетельство о публикации №115121001295
Рецензии