Вона співає крізь сон невідомі нікому пісні,
відчуває дотик крізь монітори і фото,
забуває миттєвості, приголосні, голосні,
забуває середа чи субота.
Я ж памятаю погляди і сліди.
Ретельно вибудовую літери під луною.
Кажу, - ти туди і туди не йди.
Лише кличу, - краще іди зі мною.
Вона прийде - розтануть усі сніги,
ігноруючи те, що біле їй до вподоби.
А допоки я, рятуючись від нудьги,
все ходжу й шукаю заплуталі тропи.
Та вона не вірить, і по них не йде,
обирає власні собі маршрути.
Сто разів спіткнеться, сто разів впаде -
все одно зуміє сюди прибути.
Оминає радість, оминає сум,
оминає темряву й небезпеку.
Її власний голос творить дивний шум,
наче літній дощ у липневу спеку.
Та вона співає, ну а дощ - іде.
І краплина кожна - це її долоні.
І на тих долонях гіацинт цвіте,
як цвіте вона десь у моїх скронях.
9.12.15 - 10.12.15
***
© Copyright: Максим Юрчук, 2015
Свидетельство о публикации №115121011412
Свидетельство о публикации №115121011412
Рецензии