Избёнка моя... Из Людмилы Юферовой

ЛЮДМИЛА ЮФЕРОВА
Хатинко моя...(http://www.stihi.ru/2015/12/08/7644)

----------------------------------------------------


Хатинко моя,
одинока стара сирота,
Шибками вдивляєшся
пильно щодня на дорогу,
А в мене пекуча
тривога в душі пророста,
Бо я тебе зрадила!
Я ж не хотіла, їй-Богу!

Осіння калина
тремтить під схололим вікном,
Червоними гронами
в шибу вистукує дрібно.
Небесні льони
посіріли, як день перед сном…
І ти зажурилась:
хазяйці тепер не потрібна.

Хатинко моя,
ти як пустка без теплих вогнів,
Комп’ютер-всезнайка
вже райдужним оком не блима…
Покинутий кіт
постарів, помарнів, зголоднів
Й сумний виглядає мене
золотими очима.

То доля така,
що погнала від рідних воріт,
Де й досі у жовтні
троянда стікає сльозами…
Я звикла уперто
життям прошкувати убрід
Й душею ридати,
страждаючи аж до нестями.

Я, звісно, приїду
зробити порядки в дворі,
Розрадити батька,
заїсти черешнями думи.
І будуть від болю
стогнати дерева старі,
Й наповниться серце моє
гігабайтами суму…

*******************************************


Избёнка моя
одинокая, ты - сирота,
и старые стёкла глядят
каждый день на дорогу.
Крапива-тревога
в душе у меня проросла,
ведь я изменила тебе!
Не хотела, ей-Богу!

Калина на ветках
дрожит под холодным дождём
и пальцами красными
в окна стучит поминутно...
Небесный покров посерел,
будто день перед сном...
И ты приуныла -
в соседстве таком неуютном .

Избёнка моя,
ты как пустошь без тёплых огней,
компьютер- всезнайка
не искрится радужным оком...
Покинутый кот мой
совсем истощал, постарел
и ищет меня ,
золотыми глазами поблёкнув.

Судьба такова-
угнала от родимых ворот,
где в каждый октябрь
мои розы слезами стекают.
Я даже привыкла упрямо
отыскивать брод,
шагая по жизни,
душой иступлённо рыдая.

Я, правда, приеду...
Порядки везде наведу...
Отца успокою,
черешня грехи мне отпустит.
И будут деревья
укачивать боли в саду...
Наполнится сердце моё
гигабайтами грусти.