Моi слова... Свiтлана Бусел-Костюк

               
Оригінал:


Мої слова соромились іще
Торкатися слідів твоїх і вулиць…
А вітер вперто підставляв плече-
Свавільний, вільний, молодий прибулець…
Я над усе хотіла одкровень,
Краплинки дива на струні високій.
Взамін губила сни свої і спокій
На сторінках збентежених пісень…
Налаштування на одну струну
Бажали душі, спраглі сонця й дива.
І я була приречено щаслива
На вічність, може, чи на мить одну…
Бо що життя? Польоти до небес?
Чи може вміння втриматись ногами
На цій землі, що відцвітає з нами
У затишку незвіданих чудес? ..
Відлуння снів – матерія тонка…
Відлуння слів – мелодія любові…
Торкаюся тебе лише у слові…
Тремтить рука…
О як
тремтить
рука…


Переклад з української Світлани Груздєвої:


Мои слова стыдились горячо
Касаться вдоль – следов и улиц-мельниц…
Упорно ветер подставлял плечо,
Хоть молод своевольник и пришелец...
Хотела откровений с каждым днём,
Что капель чуда на струне высокой.
Взамен губила вновь покой свой строгий
В мятежных нотах, пренебрегши сном…
Настроя вместе на одну струну
Желала в жажде солнечного ливня
И обречённо я была счастливой
На вечность… на минуту ли одну…
Ведь что есть жизнь? Полёты  в синь небес?
Уменье удержаться ли ногами
Здесь, на земле, что отцветает с нами
В затишье неизведанных чудес?..
Слов отголосок – тонко и слегка,
Мелодия свершившейся любови…
Касаюсь я тебя лишь только в слове…
Дрожит рука…
О, как
дрожит
рука…