Верхолази

                «Як довго
                Не запалюють вогонь у хатах
                Під квітучими сливами.»
                (Йоса Бусон)

 Одіне! Я теж верхолаз.
 І вже в голові не паморочиться,
 Коли на хмарочоси істин
 Піднімаюсь без мотузки слів.
 Одіне! У твоїй Валгалі потворній
 Місце знайдеться
 Для старого захмарника?
 Лишіть йому келих порожній –
 Бо він і так вічно п’яний
 Від вина одкровень,
 Від віскі синього неба,
 Від хмільного напою
 Квітів та хмар,
 Від «води живої» з діжки легенд.
 Розмовляю
 На вершині гори
 Лисої, як літнє небо
 З богом чужинців
 З патроном Лохланну -
 Я -
 Філід, якого складати
 До купи намистини слів
 Навчили хвилі….

 Примітки:
 Філіди – клан поетів та співців у давній Ірландії.
 Лохланн – так ірланці називали Скандинавію – країну, звідки нападали вікінги.
 «Вода жива» - слово «віскі» походить від ірландського виразу «ішке бяхе» - вода жива.
 У давній Ірландії філіди вчилися складати вірші слухаючи і споглядаючи хвилі океану.
 Я їхав у трамваї до якого зайшли верхолази з інструментами і мотузками – вони, певно їхали на якусь роботу. Побачивши їх я написав ось такий вірш.