На руjiнах Урука
(Пісня про Гільгамеша)
Я бачив читача якого з глини
Зліпив як забавку веселий Бог.
Він книгу глиняну шматком тростини
Писав натхненно мов пророк –
Що все намарно, все минає всує,
Що вічна лиш матерія, а Дух
Лиш спалах вогнику, якого не існує
І серед цих страждань-розрух
Життя лише судома і помилка гри
Якою бавляться нелюдяні закони
Світобудови… І першооснови три
Вода, вогонь і твердь – три забобони
Що наше тимчасово-помилкове «я»
Відбитком залишають у намулі
Потоку небуття.
Філософе! Клинопис лихоліть
Тримає у руках юнак –
Дивується, що в мороці століть
Його думок вчорашніх знак
Якийсь чудний і бородатий троглодит
Накреслив. І між ними смерті
На п’ять безодень – тисяч літ.
І думає про сенс цієї круговерті,
Що прахом стане тіло і трава.
А Бог сміється, дивиться виставу
І теж щось пише – бавиться в слова.
Свидетельство о публикации №115120603922
Воно мабуть так і є: Бог (якщо він є), слідкує за нашою метушнею на оцій праведній землі, та й сміється із нас. Ні, не навчилася людина жити тим,що дала їй природа.
Людина - це страшна ненажера! Їй завжди чогось замало. От і ведеться з покон віку боротьба за життя.
Доброго Вам дня. а чи ночі. З повагою: Василь Дубина. 14.03.2018р. 17:37.
Василий Дубина 14.03.2018 18:38 Заявить о нарушении
Шон Маклех Патрик 21.03.2018 21:24 Заявить о нарушении