Листочок у руках

                «Дві паралелі, два меридіани –
                От і квадрат. Живи. Твори. Вмирай.»
                (Євген Плужник)

 Вчора блукав вулицями глухої осені, слухав голос холодного осіннього вітру. Навколо була мряка та мжичка, пронизливий холод листопада. Я підібрав з мокрої бруківки яскраво мідний листок дуба червоного (Quercus rubra) – дерева, батьківщина якого далеко за океаном, але доля занесла його на землю Ірландії. А в далині я побачив старого глухонімого двірника, який був мокрий так само як і його вулиця. І тоді я написав у своєму нотатнику таке:

 Хотілось би знати:
 Від чого ховаються люди
 Під парасольками сірими:
 Хіба тільки від крапель дощу:
 Цього меланхолійного проповідника,
 Цього пастора чорного готичного костелу,
 Цього чорнокнижника та алхіміка
 Моєї Європи темної,
 Як каптур
 Прочанина.
 Серед каменів мокрих
 Та дерев голих, як душа божевільного,
 З осінньою нудьгою
 У старому подертому портфелі
 Вдаю з себе шанувальника
 Чи то напою дивного,
 Чи то вітру холодного.
 Хоча вітер – теж напій.
 Пийте його шодня,
 Як п’єте безнадію
 Двірника-шульги.
 А він теж поет
 (А ви і не знали),
 А він теж Бах
 (А ви і забули),
 А він теж філософ
 (А ви його книгу вулиць
 На вогнище).
 Ото ж бо....