пiд стогiн дзвону...
а з ним і наші думки
летіли нічним крайнебом
в надії, за мріями,
у завтрашні роси світанку,
де щасливий сміх дитини,
у погляді ніжного сонця…
ми б хотіли розігнати неспокій,
не втративши віри у перемогу,
але знов обганяючи час,
розриваючи тишу –
небо з криком падає на землю,
щоб почули ми голос Землі,
щоб не сіяв більш град смерть
і не ставали ми чужими,
щоб люди не бились по між собою,
не заступало лихо шлях,
краще б танцювала метелиця
і не тремтіли серця
слухаючи плач дзвону …
Свидетельство о публикации №115120502102
Виктор Сурженко 21.12.2015 21:36 Заявить о нарушении