«Коли надвечір’ям
Спускаєшся з гір у долину…»
(Лі Бо)
Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –
Маленьку запалити свічку.
Я так хотів у дикій самоті
Живого голосу – тихенького – як дар,
У цю глуху і без’язику нічку.
Мій сум літає волохатим кажаном
Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
Поміж вологих кволих ясенів,
Мій сум замовк, як осені погром.
Там наче вата глухота і німота ялин,
Там баговиння непробудних снів.
Та я іду – без костура і без поводиря,
Іду туди, де ходять навмання,
Туди, де гордий крук не донесе кісток,
Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
Де замість хліба на обід печаль,
Де сіль - на рану, де себе не жаль…
Коли свiчка гасне
© Copyright: Шон Маклех Патрик, 2015
Свидетельство о публикации №115120501421
Свидетельство о публикации №115120501421
Рецензии
Вы,Шон,молодец,преодолеть языковой барьер,это сложно.Но,печаль сочится ото
Всюду."Где заместо хлеба на обед-печаль и соль-на рану".Хорошо,жизненно сказано.
Валентина Валек 29.12.2022 17:42 • Заявить о нарушении
Всюду."Где заместо хлеба на обед-печаль и соль-на рану".Хорошо,жизненно сказано.
Валентина Валек 29.12.2022 17:42 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 19 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.