В твоїх очах ні смутку, ні печалі –
Життя вдалося, що не говори!
Колись разом ми ранки зустрічали,
А зараз – лише друзів провели
І розстаємось знову теж на роки,
А, може, навіть, вже і назавжди…
Я бачу: юності забуто всі уроки,
Коли я так благав: «Не їдь, зажди!»
Та ти, як завше, все кудись спішила,
Казала лише: «Їду я, на жаль!»,
Сказала так, немов в душі згрішила,
Втікаючи від мрій і від бажань…
І знову серце, як колись, щеміло,
Не розлюбило, значить, бачить Бог!
Та ти, мабуть, уже усе рішила,
Що буде краще так для нас обох…
В очах твоїх – ні смутку, ні печалі,
Але, чомусь, в душі сльоза бринить
За ранками, що в юності стрічали,
За втраченим, яке не відмінить…
5.07.2015 р.
Втрачене кохання
© Copyright: Владимир Владимирович Суховеев, 2015
Свидетельство о публикации №115120202319
Свидетельство о публикации №115120202319
Рецензии