Пагорб тихого вiтру

                «Дивися: дорогам немає кінця, немає душі притулку…»
                (Вільям Батлер Єтс)

 У лісі в який ніхто не ходить*
 (Навіть їжаки оминають його)
 Знайшов кущ дикого аґрусу
 З терпкими ягодами п’амяті.
 Терпкими, як пісні поета,
 Що співав на тризні
 Крімптана МакФідаха**.
 У цьому лісі луна
 Марно чекає
 На подорожнього
 Тільки мені - самітнику
 Криком грифа пророчить
 Густе вино забуття
 У чаші тесану з каменю.
 Граю самотньо
 На скрипці ірландського літа
 Чорному круку Коннахта
 Веселу мелодію про смерть.
 У моїй сопілці вітри гір
 Чи то зелених пагорбів,
 У моєї скрипки
 Давно обірвані струни.
 Я самотній музИка.
 Неприкаянний
 Як крислатий капелюх шАнахі.***
 Грав би вухастим зайчикам
 (Що стибають в історію
 Куцохвостими повстанцями)
 Якби вони в ліс вічного смутку
 Прийшли… 

 Примітки:

 *  - такий ліс справді є. Я не вигадую. Але не ходіть туди.

 ** - це був король. Справжній король…

 *** - у шанахі кожна річ самотня. І капелюх теж. Чому майже всі шанахі носять  кристаті капелюхи – не знаю. Один шанахі – носив картуза. Але він помер. Не картуз, звісно, скрипаль…