Нас доля зводила не раз
Не помічаєш цього в вирі,
Бо по життю, як дзига, ти!
І очі, як волошки, сині
Ще мають магію добра
Й шалену теплоту душі –
Нехай розквітне ще вона,
Тому й старіти не спіши!
Та в кожного є свій вівтар,
Який дає всі біди знести,
Неси ж лише один тягар –
Любові, вірності і честі!
Нас доля зводила не раз,
А кумовством – і повінчала,
Тож дружба об'єднала нас,
А згодом – і, як повінь, стала…
Та юні роки вже злетіли,
Як вітер, у краї далекі…
Бурхливо жити ми хотіли –
Й онуків принесли лелеки!
27.03.2013 р.
Свидетельство о публикации №115120107169