Монумент

А кажуть: - час все заберає, він же й лічить.
І спогади не мали б турбувати у ночі.
В ту саму річку не війшовши двічі,
ми закриваєм серце на ключі.

Та не лікує зовсім, не бинтує ран.
Хіба, лиш осідає наче бруд.
І топить, наче тихий океан.
Стоїш. Закам'янівши, наче труп.

І все би провірялося за часом...
Кохання, дружба - це йому ціна?
І не важливо, чи Ви й досі разом.
І не важливо,  чи стоїш одна.

Там де кінчається тепло - там мінус десять.
Де дружба погоріла - там росте дурман.
Де боляче - то значить, серце бється.
Де залишила Вас любов - обман.

Та тільки справжнє - то не має міри.
Немає вартості, собі ціни...
Де справжнє - там достатньо віри.
Де справжнє - там одні шляхи.

Любов чи вищого ґатунку?
Чи в дружбі не смердить ще парафін?
Все за лічильником, за відрахунком.
З узгодженням обох сторін.

А може досить... світ рівняти під лінійку.
Можливо досить... жити не своїм життям.
Час не лікує. Всі всередні каліки...
і кожен зі своїм сміттям.

Втрачайте, знов кохайте - відродіться.
Блукайте, плутайти усі шляхи.
Але своїм життям навчіться,
своїм! Не іншим і не навпаки!