Троянда в сиз й вран шн й рос

Троянда в сизій вранішній росі,
На цій красі моє життя – краплинка,
Що по пелюстки ніжної щоці
Збіга, як атом – Всесвіту частинка.
Але у низці безлічі світань,
У перевтілень ланцюгах складніших,
Щоразу на росину більшим стань –
На дрібку почуття зроби сильнішим!
За десять тисяч літ, які спливли,
Краплин доплив значніший рівень здійме –
І ось троянду облягли
Моїм терпінням зрощені обійми.
Хай змиють печію розчарувань,
Сховають від давкої криги болю...
Але через віки моїх чекань,
Чи квітка ця залишиться тобою?
Адже і ти ішла своїм шляхом,
Душа знайти притулок в іншій плоті
Могла без зайвих споминів цілком –
І нам уже тоді спізнатись годі.
Впаду росою важко від розгуби...
Дробився дзвінко щебіт солов`я,
Розчув я в нім питання: «Де ти любий?
Докликатись тебе не можу я!»
А дасться узнаки від співу спрага,
На квітку росянисту спурхнеш ти,
Нап`єшся...
Тільки я не маю права озватись...
Ми зустрілися...
Лети!