108 -квiнт есенцiя-

Коли останній дощ осені переходить в перший сніг зими,
три краплини на гілочці вишні особливо дотульні, любі, рідні.
Тихо падає дощ. Замерзає крупою на асфальті.
Потім сніжинки ронить олив'яне небо.
Згодом біліють дерева, дахи, ґанки.

Сірий котисько дрімає у кошику біля лежанки.
В печі впрівають печеня і борщ.
А в суднику в заповітнім куточку
у пупиристій такій карафинці
мліє на травах моя оковита.

Все оповите цим спокоєм дивним.
Дихання рівне і ритм регулярний:
альфа, і тета, і ще якийсь нам невідомий.
Добре, що є відчуття оце "ми уже вдома".
Ворог далеко. Подоланий.
Але не знає допоки про долю свою невблаганну.
У балаганах своїх ще біснується, гикає п'яно.

Позавчорашній багрянець на сході прорік, сповістив:
"Рік, що гряде лиховісні несе їм жнива,
валяться замки, фортеці та блок-пости,
бо не з каміння вони побудовані.
Ні. Порох і тлін
тим, що замислили встати з колін,
лежачи ниць у болоті"

То все пусте і летить в порожнечу.
Нам же дивитись, як падає сніг.
Як він лягає в дрібні кучугури.
Чуєш, як тихо, як мирно, як любо?


© Copyright: Валентин Лученко, 2015