Снег, словно ангелов крылья, мелькает

Ветер летит с фиолетовой горки,
В городе нашем – пурга.
Чай, аромат апельсиновой корки…
Встреча с тобой недолга.
Кто-то уверенно, нетерпеливо
Снова и снова звонит…
Трогаешь волосы: «Рыжая грива –
Мой драгоценный магнит!»
Снег, словно ангелов крылья, мелькает…
Снова звонит телефон.
Тот, кто все требует, мне намекает,
Что твои чувства как сон
Недолговечны и непостоянны…
Шарф, полосатый как змей,
В кресле остался, укутывать раны,
Если обидишь больней…
18.11.2015 г.


         ***

Вітер летить із лілової гірки,
В нашому місті – пурга.
Чай на столі, апельсинові шкірки...
Зустріч коротка така.
Впевнено хтось, дратівливо-дражливо
Дзвонить, шле звуки в політ...
Пестиш волосся: "Скуйовджена грива –
Мій найдорожчий магніт!"
Сніг, наче янголів крила, мелькає,
Знову тріщить телефон.
Хто вимагає – мені натякає,
Що твоя пристрасть – мов сон,
Недовговічна, без жодної шани...
Шарф твій, смугастий як змій,
В кріслі лишився закутувать рани
Завданій кривді німій.
-
Новых прекрасных стихов и восторженных читателей!!!

Валентина Лысич   

http://www.stihi.ru/2019/12/18/291