Повiя

Холодна осінь… кафе при дорозі …
Зайду , зігріюсь … дівча на порозі.
Років п'ятнадцять , коротка спідниця ,
Зиркне очима – скажена вовчиця .
Юне дитя , початок життя …
А в погляді розпач…чи то – прокляття?
Її  ,бідолаху , усю аж трясе .
Пішла .. до зупинки? Та ні – край шосе.
На узбіччі біля неї машина гальмує …
Сумка відкрита, губи фарбує.
Відчуття неспокою , розбрат в думці сіє .
Закралося запитання – вона що повія?
Голос із кав'ярні  – Не стійте в дверях!
А я порпаюсь собі глибоко в думках…
Заходжу… сідаю за столик , що справа.
Чекаю гарячої чашечки кави.
Сльозою дощ по склі стікає ,
Дівча у машину скоренько сідає.
От сіла… та й сіла…що тут такого?
- Кава, будь ласка…рахунок…смачного.
Думка про неї мене не лишає ,
Всередині ніби шашіль мене роз'їдає.
- Не думайте ні про що , а відпочивайте.
Ота дівка хвойда…хвойда , так і знайте.
На емоціях до мене говорить обслуга ,
Розказує мені все ніби я подруга.
- Просилася у кафе , хотіла поїсти.
     А я їй сказала – немає де сісти.
     Жалілася – змерзла, її всю судомить,
     Сирітка нещасна , вона із дитдома.
     Задоволення отрима , ще й гроші в придачу.
     Я ж за копійки цілий день батрачу.
Заздрить , дурепа, дитина ж пропала ,
В прірву з дитинства босоніж попала…
Хотіла на ноги зіп'яти - турнули.
Вона з дитбудинку…про неї забули.
Та ні , не забули… вона  секс-рабиня…
Це вже товар, в неї є господиня.
За непокору можуть побити,
В дурмані згубити , живцем підпалити.
А в нас все чудово , немає проблеми .
Про  повію щось писати? Та є ж кращі теми…
- Ой , не переймайтесь… тут як тут обслуга.
- Поли мию запряжена , як кобила в плугу,
            Бридко , гидко , тяжко ,
            А їй там не важко.
Пектися за когось ? Чужа та дитина ,
      Ніхто не заплаче , як вона згине.
-Ото ж то й біда , що немає нам діла ,
 Є збоченці ті , що заплатять за тіло.
Байдужість одна…
- Її що , хтось хотіло?
Вона народилась – ніхто на раділо.
Підписала мати відмову листа ,
На все життя приклеїлось – вона сирота.
Не усим тим сиротинцям доля усміхнеться,
Більшість у проблемах назавжди замкнеться.
Не судіть нікого , суд буде від Бога…
А мене не полишає ні на мить тривога.
Задумайтесь… це суспільства цілого біда.
Наживатись гріх на дітях!!! Як же їх шкода.
Я випила кави , іду вже додому ,
Болять мої ноги трішки від втоми ,
А на душі тяжко… тяжко так від болю ,
Пропала дитина… за що така доля?!!!
               28 листопада 2015р.