Помолися за нас, як то вчора я

То не дощ за віконцем збирається –

Небо чорне за склом плаче-крається…

То не ніч настає – сонце зранене!..

Тільки круки снують над майданами…

Тільки дихає день сірим попелом

І літати без крил мусять соколи…

Ти пробач бідаків неприкаяних,

Що тебе, Україно, покраяли…

Наче гарне вбрання, тебе різали –

Стало ціле шматочками різними…

Розітнули Дніпро, розвели краї…

Повплітали у коси твої нагаї…

Ти прости нерозумних , ріднесенька…

Плачеш, мати, про себе тихесенько,

Молиш Бога нам доленьки дати…

Плач, Вкраїно – знедолена мати!

Плач за нами, за житом згорьованим -

А волошки у нім як мальовані…

А волошки в очах твоїх в`янули…

І вишні поставали геть п`яними –

І висять собі, в боки гойдаються,

Заспівали б пісень, та стидаються…

Ой, зірвати вас нікому – згинете!

І нехай!.. Стогне зливою вимита

Чорна,  в`язка  надії  заглибина…

Вигляда з неї жито не зібране

Мовчазним жовтоспеченим докором…

Полю я поклонюсь  синьоокому…

Мамо, зморщок твоїх не цураюся –

Ти прости! За усіх, ненько, каюся…

…То не краплі дощу з неба падали –

То хмарини, розстріляні зрадами,

Від жалю та від болю ховалися…

Україно, пробач, що так сталося -

Не жита поросли – стерня чорная…

Помолися за нас, як то вчора я…