На вiдстанi розпеченоj думки…
Хiба на свiтi можна ближче буть?
Мабуть, всього життя не досить,
Щоб це прийняти i збагнуть…
Пiдти, щоб повернутися новою,
Без слiз, докорiв, болю i жалю…
Хто менi суд? Хто Бог менi? Дозволю!
Собi собою буть – до тебе йду,
Як до вогню iз мороку i ночi,
До тебе, моэ Щастя, лину я…
Бажаю лиш, щоб стало сили волi
Душi прийняти посмiшку життя…
По-рiзному, але все про одне
© Copyright: Ирина Исмуратова, 2015
Свидетельство о публикации №115112701543
Свидетельство о публикации №115112701543
Рецензии