Простi людинки... Перевод Светланы Груздевой

В мовчанні сірім, наче звіри, ми причаїлися удвох…
Це сварок підсумок,  зневіра, чи доля ставить на горох…
За що караємося? З’їсти готові кожного й себе…
Прості людинки – егоїсти, повиростали у цабе…

І як зійтись, порозумітись,  щоб слово-молот у стіну!
А то ведем себе, мов діти… Війну шоденну, щонічну
Оголосили, з вуст знімілих ніщо не лине до душі…
Не один одного любили, команди вчили: «Прислужи!»

Та, у чеканні перемоги, позабували геть усе:
І діалоги до знемоги, і дощ серпневий, і шоссе
Дзеркальне, чисте, і ферарі,  і вечір в зоряній красі,
Як ми  злітали в космос в парі, були щасливіші за всіх!

А потім…потім битий посуд, і далі – тиша гробова.
На щічках роси? Сльози, сльози... Такі ж солоні, як слова…
Чи вовк зубами рве вовчицю?  Левиця леву серце їсть?
Не нападай! Життя дурниці – такі дрібні, як наша злість…
(31.07.15)

Перевод Светланы Груздевой -
http://www.stihi.ru/2015/11/27/128

Как два зверька, в молчанье сером мы затаились не на час…
Что в нём?.. расплата ли за ссоры, судьба ль испытывает нас?..
И каждый, как гроза, неистов и мечет молнии зениц…
И, вздыбив перья, эгоисты повырастали в важных птиц...
 
И как сойтись, поняв при этом, что надо снять с себя вину?
А то ведём себя, как дети…и ежедневную войну
Негласно мы провозгласили, ничто не пестует души…
Не на любовь ушли все силы, а на команду «Послужи!»

И, в ожидании сраженья, забыли радости мы все:
И споры до изнеможенья, и светлый ливень, и шоссе
Зеркально-чистое, феррари, и звёздный вечер, и успех,
Когда взлетали в космос в паре и были мы счастливей всех!

Потом...разбитая посуда и гробовая тишина…
На щёчках росы?..слёзы, слёзы…и соль, и горечь в них сполна…
Зубами рвёт ли волк волчицу?.. а львица льву – что в глотке кость?!
Все выпады – то палки в спицы...и так же мелочны, как злость...