Гуцул

Карпати обняли гуцула,

Стелився небесний туман.

А зiрочка пiсню почула,

Спiвав це Дністровський лиман…

 

Ах, як же у горах тут гарно!

Нас нiчка красуня зове,

I мiсяць блищить дуже славно,

I човен до щастя пливе…

 

 

Кого же чекав у цю нiч,

Прекрасний гуцул наш Степан?..

Бажав розмовляти с ким рiч,

Чий погляд для нього дурман…

 

Спiвай, же гуцул, ти спiвай!

Свiтанок, у небi летить.

Любов ти Степана шукай,

У сумную легiня мить…

 

Зоря пахне хлiбом i сiллю,

Вогняний, кораловий ранок...

У седці рубіновим бiллю,

Палав цiй червоний світанок.

 

 

А кiнь твiй все мчав через лiс,

Назустрiч коханню вікiв…

У серці Карпатських чудес,

Святих, полум'яних рядкiв…

 

Ось хутiр прокинувсь у далi,

Оссяло вже сонце туман…

Дiвчата до утренi встали,

Побачив гуцул її стан…

 

 

I серце у грудi щеміло,

У крові застиг ураган,

I cумно i весело було…

Кохав її дуже Степан!

 

 

Иванна гуцулу всмiхнулась,

I сонце пронзило зорю…

Вона в него теж закохалась…

Казала Степану: «Люблю»

 

 

Спiвай, же гуцул, ти спiвай!

Свiтанок, у небi летить.

Любов ти Степана шукай,

У сумную легеня мить…