Шляхами батьк в, обминаючи стежки

Шляхами батьків, обминаючи стежки,
Іду я до тебе, моя Україна,
Бо сила твоя і твоя незалежність
Мене прикривають в лихую годину.
     Чим коріння глибше в землю ввійде,
     Тим сильніше дерево стає.
     Так і доля, що в минулім зійде,
      Розуму і сили надає.
Грай-гуляй! Хвилі в гору.!
Не спокутуй непокору
У повільності безсилля.
Розпрягай своє свавілля,
      Щоб вогонь Прометея
      В хвилях спрагу спалив.
      Від єднання з землею
      Стогне розпач берегів.
Сплять пороги, в спогади закуті,
Недосяжна лагідність тепла,
Що цвіла в бурхливому віночку,
Розгубилась і вінок зняла.
       Замріяний Дніпре, думками повитий,
       Де виплески щастя спілкують з журбою.
       В тобі стільки горя хотіли втопити,
       А ти все течеш, не сльозьми , а водою.
Хоч води Дніпрові тепер не прозорі,
В них подих свавілля запалюють зорі,
Що з неба впадають, неначе на сповідь
І вірять у вічність, а не випадковість.
                1969