201. Василь Стус. У горного костра

У ГОРНОГО КОСТРА
Как запалить тебя, огнище,
В день черный или черной ночью?
Как в тишину упрятать очи
И ждать и ждать и ждать, склонившись
Перед рассветом, что идет
Под сумасшедствующим солнцем,
И выкликать день, что бредет
В клятьбе и клекоте?
                Потом же -
Как опаленным быть крылом
Кострища бело-голубого,
И выдохнуть не в силах вон,
Не в силах быть извечно должным
Перед глазами, перед лбом,
Перед рассветом, днем и вечером?
Не выпростаюсь я зачем?
Свои не выпростаю плечи?
Не выпростаю рук своих?
Не выпростаю дум? Громами
Накликать бы на душу грех
И пересечь дамасской сталью
Свои печали, как ковыль,
Стенанья длинные, как жала!
Ужель дождусь, что накормлю
Изголодавшее желанье?
Как выдохнуть так, чтоб гореть?
И как прокрасться чернокрылым
Под солнцем сумасшедше-белым?
Как быть? И как не-быть? Как жить?
XI. 1963

БІЛЯ ГІРСЬКОГО ВОГНИЩА

Як запалить тебе, багаття,
у чорний день? У чорну ніч?
Як тишу притулить до віч
і ждати, ждати, ждати й кланятись,
клонитись ранкові, що йде
під божеволіючим сонцем,
і кликать день, котрий бреде
у клекоті й клятьбі?
І потім —
як бути паленим крильми
багаття біло-голубого,
не в силі вибухнуть грудьми,
не в силі бути з вічним боргом
перед очима і чолом,
перед світанням, днем і вечором?
Чом я не випростаюсь? Чом
свої не випростаю плечі,
не випростаю рук своїх,
не випростаю дум? Громами б,
накликати на душу гріх,
і блиском перетнуть дамаскним
свої жалі, як ковилі,
жаління довгі, ніби жала!
Чи я діжду коли поліття
для зголоднілого бажання?
Як вибухнути, щоб горіть?
Як прохопитись чорнокриллям
під сонцем божевільно-білим?
Як бути? Як знебуть? Як жить?
XI. 1963