Зимою небо не гримить...
І світло, гріючись в долоньці,
дарує виплекану мить
простого дотику до сонця...
Зимою стриманіші сни...
І, відчуваючи бажання,
кричать під кригою вони
про світ між першим і останнім...
Зимою тішить переляк...
Камін і ковдра... Ти і відстань...
І моє серце, як маяк
у центрі згорбленого міста...
Зимою правила прості -
шукай, найди, зігрій собою,
хоч та - не та, і ті - не ті,
з якими світ - це тільки двоє...
Зимою душі не перуть,
щоб на морозі не розбити...
Життя - невимушений путь,
коли не можеш зрозуміти,
що взимку небо не гримить...
Прикмети на узбiччi
© Copyright: Александр Ноцкий, 2015
Свидетельство о публикации №115112202819
Свидетельство о публикации №115112202819
Рецензии