БЖ. Стихи к потомку та переклад

БЖ. Стихи к потомку

Даже, если когда-то я упаду в бою,
Даже, если тебя на бой поведу не я,
Постарайся услышать, что я тебе пою:
Я – не собственник песни, песня моя – твоя.

Может статься, что занавесят тебе зарю
Чёрным знаменем рабства, вбитого в ДНК.
Не сдавайся. Кому я всё это говорю?
Ты же ; море, сыночек. Я для тебя ; река.

Бог людей создавал, а вышли – одни скоты:
Государственный хлев то сытой, то злой толпы.
Их радушие – производное слепоты:
Не ругать же слепых за то, что они – слепы.

Их учили глядеть сквозь бельма на лук-порей.
Их учили, что плач – совковый синоним зла.
Не винить же теперь любую из матерей,
Что она Че Гевару миру не родила.

Их молчание – равноценно приказу «Пли».
Их мычание – равносильно команде «Фас».
И не надо их бить по векам, как я: молись,
Чтобы Бог одолжил их правнукам третий глаз.

Даже если меня сломают, вставай и пой.
Помни: я – не герой, а маленький человек.
…Потому что наступит день, ; и прервётся бой,
И не в море, а в небо, вытекут слёзы рек.

19 ноября 2015 г.




БЖ Вірш для нащадків. (переклад)

Якщо я загину, колись, в останнім своїм бою,
Навіть, коли, в той бій, тебе не я поведу:
Намагайся почути про те, що для тебе співаю я…
Власник пісні не я. Тепер пісня ця – навіки твоя!

Статись може, що, в небі, Сонце - закриє ніч
Стягом рабства, кольору – грішного, що в DNA.
Не здавайся, ніколи! Ба, та кому ж це я… Дивна річ:
Ти нащадку, як море! Я для тебе, - лишень, - ріка.

Бог людину створив. Але всі повернули до темноти.
Хлів державний утримують ситі, а потім - злі.
Їх привітність – це наслідок видимої сліпоти.
Не сварити ж незрячих за те, що вони - сліпі.

Їх навчали дивитись крізь більма без сліз та без слів…
І навчали усіх підряд: що радянський плач - це синонім зла.
Чи винити тепер, будь яку з православних жінок-матерів,
Що вона, ну , хоча б, великого Че в Україну не привела.

Їх мовчання – рівноцінне наказу: «Вогонь»!
Їхнє мукання – рівносильне команді: «Фас»!
Краще ти, як я – помолись! Й відведи пістолет від скронь.
Та надію плекай про те, що хоробрих помилують нас.

Якщо, навіть, волю мою зламають, - тобі - вставать.
Пам’ятай: я зовсі’м не герой, а так собі – чоловік.
… День настане той, коли не потрібно вже воювать…
І не в море, а, просто до неба, сліз солоних мільйони рік.

19 листопада с. Торгановичі  переклав Сергій Труш