По следам одного перевода

Схиляюся перед Вашою мужністю й жагою справедливості, пані Любове. Навіть авторові припав до смаку той скалічений переклад. Не знаю, що сказати. Нема слів. Псевдоперекладачка й форми відтворити не спромоглася. Оригінал чіткий, лаконічний. Усі рядки мають однакову будову: чи то… чи то… А що в так званому перекладі? Словесна діарея, даруйте на слові. Хочеться вірити, що всі Ваші зусилля не марні. Але як боронити болгарську поезію, коли її творці самі віддають свої твори на поталу? Те саме й з українською поезією. Учорашній «переклад» з української мови, що його зляпала псевдомайстриня, теж дістав схвальний відгук авторки. Розуму не доберу. Невже так легко можна відмовитися від поетичного «Жовтневий день дріма під прілим листям, / В порожній кошик осінь загляда»? «Дріма день» — це ж свіжість, новина. А «дремлет лес» — це вже заяложена фраза. «Осінь загляда» — яскрава персоніфікація пори року. «Ну и поделом» — цілковита профанація авторської думки. Однак автори плескають у долоні: «Біс! Фора!» Невже можна так легковажити власну працю? Що спонукає до цього авторів?

Пантелеймон Днепровский   21.11.2015 01:17   •   Заявить о нарушении