Частина 9. Людовiк XVII

Поема "Чорна кров"
з історії французької революції

Частина дев'ята.
Людовік XVII.

***********************************************
“Не згнивший плід — неживше-свіжу квітку
Втоптав у бруд народний буревій”.

М.І. Цвєтаєва
***********************************************

В'язниця у Парижі,
Холодна і брудна.
А в ній сидить дитина
Заплакана, одна,
Нікому не потрібна,
Покинута всіма...
Одинадцяти років
Хлопчині ще нема.

Здавалося, за віщо
Страждає це маля?
А справа лиш у тому,
Що він — син короля.

І вже три роки майже
Минуло із пори,
Як хлопця відірвали
Від матері й сестри.

Спочатку якобінці
В сім'ю ремісника
Дали на виховання
Дофіна-малюка.

“Хай виросте із нього
Ідейний санкюлот,
Республіки прибічник
І справжній патріот”.

Відмовив їм ремісник:
“Усе я зрозумів.
У мене вмить забуде
Хлоп'я своїх батьків”.

Від хлопця “вихователь”
Постійно вимагав,
Щоб він революційні
Пісні щодня співав,
Свого щоб батька лаяв,
І матір, і сестру,
І щоб без перестанку
Він владу кляв стару.

Як змучений, забитий,
Він плакать починав,
То голосом сердитим
Швець хлопчика лякав:
“Негіднику, ти плачеш?!
Та як же ти посмів?!
Невже на гільйотину
Ти, дурню, захотів?!”

Тягнулись для дофіна
Тяжкі, нестерпні дні.
Навкруг не люди — звірі,
Жорстокі, злі, страшні...

Став замкнутим хлопчина,
В душі — постійний страх.
Він часто непритомнів
І чахнув на очах.

Побачивши, що з хлопцем
Нема ніяких змін
(Активним санкюлотом
Таки не став дофін),
Надумалася влада
Дитину розлучить
З ремісником паризьким
Й у Тамплі ув'язнить.

У камері, де повно
Мишей і тарганів,
Де сморід і задуха,
Дофін малий сидів.

Від спертого повітря
Шуміло в голові...
Йому носили їсти
Гвардійці-вартові,
Але за вихованням
Ніхто не слідкував,
У камері дитини
Ніхто не прибирав.

Не чув він від гвардійців
Нічого, крім погроз.
До всіх нещасть хлопчини
Додавсь туберкульоз...

Його не лікували,
І мучилось дитя,
Поки не обірвалось
Його важке життя...


читати далі: Частина деcята. Епілог
http://www.stihi.ru/2015/12/19/9617